Після початку повномасштабної війни в Україні європейські країни почали активно постачати боєприпаси Києву, швидко виснажуючи власні склади. Це оголило проблему недостатніх резервів пороху, тротилу та інших вибухових матеріалів. Rheinmetall планує збільшити виробництво пороху на понад 50% до 2028 року, але навіть цього може не вистачити для покриття потреби.
Водночас виробництво боєприпасів залежить від складної міжнародної логістики. Європейські уряди та підприємства змушені стимулювати цивільні хімічні компанії переходити на військове виробництво, спрощувати регулювання будівництва нових заводів та забезпечувати постачання ключових матеріалів, значна частина яких імпортується з Китаю.
Одна з найбільших проблем – це дефіцит нітроцелюлози (бавовняного пороху), основного компонента метальних зарядів. Вона виробляється з високоякісної бавовни, значну частину якої постачає Китай – союзник Росії. Альтернативи на основі деревного волокна поки що не можуть задовольнити масштабний попит.
Європейська хімічна промисловість добре розвинена, проте енергоємність виробництва та жорсткі екологічні вимоги роблять дешевшим імпорт хімікатів з-за кордону. Наприклад, багато виробників вибухових матеріалів змушені закуповувати азотну кислоту в Китаї, а бавовну – у країнах, які можуть не поділяти інтересів ЄС.
Перевезення небезпечних вантажів регламентується жорсткими нормами, через що боєприпаси часто застрягають на кордонах на кілька тижнів. Отримання дозволів на зберігання вибухівки займає роки, що стримує розширення виробництва.
Фахівці попереджають, що для вирішення проблеми Європа має не лише інвестувати в нові виробництва, а й суттєво реформувати регулювання. Перехід цивільної промисловості на військові рейки потребує значних витрат і часу, а усунення бюрократичних перепон є критично важливим.
Європі доведеться подолати економічні, соціальні та бюрократичні перешкоди, щоб задовольнити зростаючий попит на боєприпаси. Інакше вона ризикує опинитися у критичній ситуації в умовах глобальної нестабільності.
Залишити відповідь